Судова практика з розгляду трудових спорів, які виникли під час воєнного стану

Верховний суд України опублікував дайджест справ із трудових спорів, що розглядалися з лютого 2022 року по вересень 2024 і пов'язані з військовою агресією рф

Призупинення дії трудового договору


Ситуація 1. Позивачка звернулася до суду з позовом до комунального закладу про визнання протиправним і скасування наказу про призупинення дії трудового договору та зобов’язання нарахування і виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.


Відповідно до наказу від 10 серпня 2022 року призупинено дію трудових договорів з викладачами цього закладу, зокрема і з позивачкою, у зв’язку з необхідністю збереження життя і здоров’я учнів, педагогічних та інших працівників закладу й неможливістю організувати навчальний процес в умовах відсутності доступу до початкової мистецької освіти.


Дослідивши матеріали справи, суд постановив: право роботодавця тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у зв’язку з військовою агресією проти України в разі неможливості забезпечити працівника роботою не є абсолютним, і для його застосування роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу.


Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об’єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.


На час призупинення дії трудового договору за позивачем зберігається робоче місце, сам трудовий договір не припинений, а відповідно до положень ч. 4 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.


Постанова КЦС ВС від 17.04.2024 у справі №933/411/22


Ситуація 2. Позивачка звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства, у якому просила визнати незаконним та скасувати наказ директора санаторію, що підпорядковується цьому товаритсву, про призупинення дії трудового договору з нею, виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.


Наказом директора від 22 квітня 2022 року дію трудового договору з нею з 25 квітня 2022 року призупинено у зв’язку з відсутністю умов для організації та виконання виробничого процесу санаторно-курортного лікування.


Дослідивши матеріали справи, суд постановив: суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним, оскільки обставин неможливості відповідача у зв’язку з військовою агресією проти України надати позивачу роботу, а останній її виконувати в цій справі не встановлено.


При цьому сама по собі обставина зменшення кількості пацієнтів санаторію після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість відповідача забезпечити позивача роботою.


Постанова КЦС ВС від 21.06.2023 у справі №149/1089/22


Ситуація 3. Позивачка звернулася до суду з позовом до комунальної лікарні в м. Слов’янськ про визнання незаконним і скасування наказу про призупинення трудового договору, зобов'язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та зобов’язання надати додаткову відпустку.


На підставі наказу відповідача від 05 серпня 2022 року про призупинення дії трудового договору з позивачем як співробітником, який евакуювався з м. Слов’янська, у вересні 2022 року виплати було припинено.


Дослідивши матеріали справи, суд постановив: суди першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано вважали, що за відсутності належних приміщень стаціонару лікарні, відсутності осіб, які страждають на психічні розлади і яким психіатрична допомога надається у стаціонарних умовах, лікувальний заклад прийняв достатньо обґрунтоване рішення про призупинення дії трудового договору з більшістю медичних працівників лікарні.


У психіатричній лікарні, яка перебуває у близькості до зони бойових дій, склалися такі обставини, коли роботодавець не мав практичної можливості надати роботу та забезпечити медичному персоналу, зокрема позивачу, належні й безпечні умови праці з урахуванням положень ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а остання за відсутності осіб, які страждають на психічні розлади, яким психіатрична допомога надається у стаціонарних умовах, а також медичного персоналу у психіатричному відділенні, не мала можливості виконувати свої посадові обов’язки.


Постанова КЦС ВС від 06.03.2024 у справі №243/442/23


Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця


Ситуація 4. Позивачка звернулася з позовом до суду про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.


Позивачку звільнили з роботи в дитячому таборі в м. Одеси на підставі п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.


Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на неможливість здійснення діяльності у зв’язку з воєнним станом і тимчасовим перебуванням військовослужбовців на узбережжі.


Дослідивши матеріали справи, суд постановив: обов’язковою умовою для звільнення за цією підставою (п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП) має бути об’єктивна неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією, яка безпосередньо пов’язана:


  1. з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов;
  2. з повним знищенням (відсутністю) засобів виробництва;
  3. з повним знищенням (відсутністю)майна роботодавця.


Таке знищення чи відсутність умов повинні бути безпосереднім наслідком бойових дій.


Оскільки дитячий табір розташований на території, де не проводяться бойові дії, неможливість забезпечити позивачку роботою, визначену трудовим договором, не пов’язана із відсутністю виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, а саме по собі введення воєнного стану в країні та обставини, пов’язанні з тим, що фактично дитячій табір не працює, не є підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП.


Постанова КЦС ВС від 27.09.2023 у справі №523/11673/22


Ситуація 5. Позивач звернувся з позовом до підприємстсва:


  1. про скасування наказу про звільнення;
  2. поновлення на роботі;
  3. стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
  4. моральної шкоди.


У зв’язку із введенням воєнного стану на території України позивач записався до органів територіальної оборони, про що 28 лютого 2022 року телефоном повідомив роботодавця. Проте відповідно до наказу від 08 квітня 2022 року був звільнений з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП у зв’язку з відсутністю на роботі без поважних причин.


Дослідивши матеріали справи, суд постановив: позивач перебував у складі добровольчого формування територіальної оборони територіальної громади, а тому на нього поширювалися гарантії щодо збереження місця роботи і середнього заробітку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП, у зв’язку із наявністю поважних причин відсутності останнього на робочому місці у вказаний відповідачем період.


Постанова КЦС ВС від 03.08.2023 у справі №683/1256/22


Ситуація 6. Позивачка звернулася з позовом до ТОВ:


  1. про скасування наказу щодо звільнення;
  2. поновлення на роботі;
  3. стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
  4. відшкодування моральної шкоди.


Позивачка є співзасновницею ТОВ і обіймає посаду комерційного директора товариства.


У зв’язку із введенням в Україні воєнного стану вона виїхала за межі України та продовжувала виконання трудових обов’язків дистанційно.


Наказом ТОВ позивачку звільнено з посади комерційного директора на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП у зв’язку з прогулом без поважних причин.


Дослідивши матеріали справи, суд постановив: відсутність працівника на роботі у зв’язку з військовим вторгненням російської федерації на територію України не може бути кваліфікована як прогул без поважної причини. При цьому нормами законодавства про працю не передбачено обов’язку працівника повідомляти роботодавця про своє місцезнаходження та / чи отримання статусу біженця або визнання його особою, яка потребує тимчасового захисту.


Зважаючи на ситуацію на території України, працівники, які не виходять на роботу внаслідок обставин, пов’язаних з бойовими діями, або ті, які не мають змоги виходити на роботу у зв’язку з небезпекою для життя і здоров’я, не підлягають автоматичному звільненню чи, наприклад, за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП.


Це обумовлено необхідністю збереження життя та здоров’я таких працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин.


Якщо з таким працівником відсутній зв’язок, до з’ясування причин і обставин його відсутності за ним зберігаються робоче місце та посада, трудові відносини не припиняються, однак час таких неявок не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, та у загальному випадку не підлягає оплаті.


Постанова КЦС ВС від 06.06.2024 у справі №367/569/23


Відсторонення працівника


Ситуація 7. Позивач звернувся до суду із позовом до державного підприємтсва про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.


28 лютого 2022 року військовослужбовці військової частини, що є підрозділом з охорони та оборони підприємства, почули розмову позивача з негативними висловлюваннями щодо супротиву нашої держави збройній агресії рф.


Позивач висловлювався про підтримання військової агресії рф на території України, про безперспективність спротиву та фактично схиляв до припинення спротиву рф, у зв’язку з чим військовослужбовці в/ч подали коменданту спеціальної комендатури рапорти, які на виконання завдань із забезпечення фізичного захисту ядерної установки надалі були передані службі фізичного захисту підприємтсва для негайного реагування.


За повідомленням в/ч про негативні висловлювання позивача щодо супротиву держави Україна збройній агресії рф, для недопущення ймовірних загроз у безпечній роботі підприємтсва відповідно до ст. 46 КЗпП, розпорядження ДП, на підставі наказу генерального директора позивача відсторонено від роботи.


Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.


Дослідивши матеріали справи, суд постановив: відсторонення від роботи (виконання особливих робіт) певних категорій працівників потенційних внутрішніх правопорушників вимог фізичного захисту на ядерній установці, було передбачене законодавством.


При цьому відсутність в оспорюваному наказі вказівки про строк відсторонення від роботи не може бути підставою для його скасування, оскільки такий строк залежить не виключно від роботодавця, а й від проведення щодо позивача спеціальної перевірки.


Постанова КЦС ВС від 25.10.2023 у справі №565/605/22


Збереження середнього заробітку за працівником, призваним на військову службу


Ситуація 8. Позивач обіймав посаду машиніста крана у ТОВ. У лютому 2022 року позивача мобілізовано до лав ЗСУ та увільнено від роботи, у зв’язку з призовом на військову службу за призовом під час мобілізації зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.


До серпня 2022 року позивачу нараховувався та виплачувався середній заробіток на підставі ч.3 ст. 119 КЗпП. Проте із серпня 2022 року виплати середньої заробітної плати були припинені.


Вважаючи незаконним призупинення виплати заробітної плати, позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ та просив поновити виплати середнього заробітку.


Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.


Дослідивши матеріали справи, суд постановив: із набранням чинності Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» відбулись зміни у регулюванні трудових відносин, тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов'язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.


Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.


З урахуванням наведеного, врахувавши характер спірних правовідносин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про те, що обов'язок роботодавця щодо збереження середнього заробітку за працівниками призваними на військову службу за призовом під час мобілізації передбачався включно до дня, що передує дню набрання чинності вказаним Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.


Постанова КЦС ВС від 18.12.2023 у справі №449/990/22


Ситуація 9. Позивач звернувся з позовом до сільської ради про визнання дій незаконними та зобов’язання поновити нарахування йому середнього заробітку з 19 липня 2022 року, оскільки він є педагогічним працівником, а відповідно до Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII «Про освіту» за педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається середній заробіток.


Вказував, що він є педагогічним працівником, обіймав посаду виконувача обов’язків директора комунального закладу.


З березня 2022 року позивач перебуває на військовій службі у військовій частині на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію».


Дослідивши матеріали справи, суд постановив: за ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту» за педагогічними та науково-педагогічними працівниками на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період зберігається попередній середній заробіток.


Спеціальна норма (ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту») має перевагу над загальною (ч. 3 ст. 119 КЗпП) нормою. Прийнята пізніше в часі загальна норма (ч. 3 ст. 119 КЗпП) не скасовує спеціальної норми.


Отже, за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками призваними на військову службу за призовом під час мобілізації зберігається попередній середній заробіток.


Постанова КЦС ВС від 16.10.2023 у справі №718/209/23


Ситуація 10. Позивач звернувся до суду з позовом до ДП обслуговування повітряного руху України про стягнення середньої заробітної плати.


З позивачем було призупинено дію трудового договору із збереженням місця роботи і посади з 01 квітня 2022 року до скасування воєнного стану, а також передбачено, що на час зупинення дії трудового договору нарахування та виплата заробітної плати не проводиться.


18 квітня 2022 року він уклав контракт добровольця територіальної оборони, у зв’язку з чим був увільнений від роботи із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період виконання обов’язків добровольця територіальної оборони.


Однак відповідач не виплатив йому середню заробітну плату за жоден місяць. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди зазначили, що гарантія, передбачена ч. 1 ст. 119 КЗпП, не поширюється на працівника, якщо дія трудового договору з таким працівником призупинена, у зв’язку з чим працівник відсутній на роботі в робочий час.


Дослідивши матеріали справи, суд постановив: ч. 1 ст. 119 КЗпП чітко визначено збереження згаданих гарантій саме на час виконання державних та/або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватись у робочий час.


З огляду на призупинення дії трудового договору позивач виконував обов’язки добровольця територіальної громади з 18 квітня 2022 року у неробочий час, тому у ДП не виник обов’язок виплачувати позивачу середню заробітну плату після призупинення дії укладеного з ним трудового договору.


Постанова КЦС ВС від 08.05.2024 у справі № 359/5261/22


Відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю працівників об'єктів критичної інфраструктури внаслідок збройної агресії проти України


Ситуація 11. Позивачка звернулася до суду з позовом до ДП про відшкодування моральної шкоди. 19 квітня 2022 року під час виконання своїх трудових обов’язків у робочий час внаслідок наїзду автомобіля на вибуховий пристрій, залишений військовослужбовцями держави-окупанта, її чоловік загинув.


Дослідивши матеріали справи, суд постановив: враховуючи, що смертельний нещасний випадок, який мав місце з працівником об'єкта критичної інфраструктури під час виконання ним трудових обов’язків, стався саме у зв’язку з наслідками проведення державою-окупантом воєнних (бойових) дій у районі, в якому такі дії проводилися, внаслідок спрацювання одиночного вибухового пристрою, то відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії держави-окупанта проти України, не можуть бути за обставин цієї справи покладені на роботодавця, який відноситься до сфери критичної інфраструктури.


Передбачений державою Україна розмір грошової допомоги у зв’язку із загибеллю працівника об’єктів критичної інфраструктури гарантує можливість отримання позивачкою справедливої сатисфакції понесених моральних страждань.


Постанова КЦС ВС від 13.12.2023 справі №939/1280/22


Джерело: ВСУ